Острів Нуса-Лембонган лежить на південному сході від індонезійського острова Балі. Місцевий житель Ай Геде Дарма Путра перевіряє свій урожай. Він вирощує водорості, які потім збирає, висушує і продає.
До пандемії він мав зовсім іншу роботу. Неподалік від цього місця він навчав туристів дайвінгу. Але потім через карантинні заходи мандрівники приїжджати перестали. Довелося шукати інші способи заробітку.
[Ай Геде Дарма Путра, фермер, який вирощує водорості]:
«Що робити? Мені сумно, бо ми втратили нашу роботу, треба починати з нуля. Подобається це нам чи ні, та мусимо починати спочатку».
На тутешніх островах водорості вирощують традиційно. Десятки років Індонезія залишається другим після Китаю виробником цього продукту у світі.
Водорості висушують і подрібнюють. Потім експортують. Із сировини роблять найрізноманітнішу продукцію: від харчових добавок до косметики.
Дарма Путра надіється, що, коли закінчиться пандемія, ферма йому послужить ще ліпше.
[Ай Геде Дарма Путра, фермер, який вирощує водорості]:
«Треба приділити увагу і туризму, і вирощуванню водоростей. Ці ферми можуть стати туристичною цікАвинкою. Якщо гостей буде багато, ми проведемО екскурсії».
Чоловік каже, що повернеться до своєї колишньої роботи. Але ферму не закине.
[Ай Геде Дарма Путра, фермер, який вирощує водорості]:
«Я радий, що можу жити завдяки вирощуванню водоростей. Тільки-но повернУться туристи, я відновлЮ роботу в цій галузі. Але моя дружина трудитиметься коло водоростей. Після роботи я зможу їй допомагати».
Балі й сусідні острови щороку приваблюють мільйони туристів. Тут вирує нічне життя, а прибережні води популярні серед серферів. Утім, поки іноземних гостей майже немає. Бари й ресторани здебільшого закриті, а на порожніх вулицях можна побачити хіба що водорості, які фермери викладають, аби їх просушити.
Коротке посилання на цю сторінку:
