Коли через коронавірус в Індонезії закрилися школи, мільйони дітей утратили доступ до освіти. Як з’ясувалося, у віддалених селах багато сімей не мають не лише інтернету, а навіть і мобільних телефонів.
Саме тоді в країні почали придумувати креативні способи, як розв’язати проблему.
Останні два місяці 15-річний Дімас Анвар Путра та його друг збирають пластик на вулицях Джакарти. Потім обмінюють його на Wi-Fi. За три години інтернету потрібно здати близько кілограма відходів.
[Дімас Анвар Путра, школяр]:
«Ми збираємо сміття. Для мене це як волонтерська робота. Нам також надають безкоштовний інтернет».
Це ініціатива місцевого жителя Інга Соліхіна. Щомісяця за інтернет він платить коло 22 доларів.
[Інг Соліхін, голова організації зі збору вторсировини]:
«Проблема в тому, що минулого місяця в нас закінчилися гроші на інтернет. Тому цього тижня ми можемо заходити туди лише тричі на тиждень. Боюся, що знову вичерпаємо ліміт. Сподіваємося, люди зможуть допомогти нам із доступом, і до нас прийде ще більше школярів».
А до цієї гористої місцевості, що за 80 кілометрів від Джакарти, щотижня приїздять волонтери на мобільній станції Wi-Fi. Вони ще привозять ноутбуки й телефони.
[Дафа Махеса, школяр]:
«Проблема онлайн-навчання в тому, що я рідко користуюся телефоном. Він є лише в батьків, але іноді їх немає вдома».[Адбул Манаф, голова волонтерської програми]:
«Ми почали цей проект, бо влада стала переводити учнів на онлайн-навчання. Школярі часто скаржилися, що у віддалених місцевостях немає інтернету. Тоді ми вирішили привезти цим дітям мобільний Wi-Fi».
За даними 2019 року, із 60 мільйонів індонезійських сімей лише одна із шести мала доступ до інтернету.
Коротке посилання на цю сторінку:
