[Абделуахед Беннура, власник магазину]:
«Дуже багато охочих купити цю продукцію. Здавна Сафі відоме якістю товарів».
Місцева глина крейдяна й багата на оксид заліза, завдяки якому кераміка має металеві відблиски.
Сировину спочатку 48 годин вимочують. Виходить паста. Потім її замішують ногами й залишають на сонці. Далі знову замішують і відправляють на гончарне коло. І вже тут із глини народжуються миски, вази, тарілки та чашки.
Останній етап — емалювання та випал. Вироби проводять п’ять годин у печі за температури 960 градусів. Утім, одразу на прилавок вони не потрапляють. Після випалу продукція має полежати близько 20 днів.
У гончарному районі Сафі — коло 200 майстерень. У них працює понад 2000 осіб.
[Мохаммед Сентіл Рбаті, гончар]:
«Наша глина дуже еластична. І її легко добути».
Мохаммед працює гончарем з 1972 року в невеликій майстерні, де працювали дев’ять поколінь його родини. Він, як і багато інших, уникає сучасних методів і технологій.
[Мохаммед Сентіл Рбаті, гончар]:
«Ми живемо в епоху технологій, та людям завжди більше подобалися традиційні методи. Хай це замішування глини чи змішування фарб».
Утім, гончарі кажуть, що їм важко конкурувати з дешевшими аналогами. Роботи майстрів можуть коштувати від 1 до 50 тисяч євро. Мохаммед щомісяця відправляє коло 800 своїх виробів до інших країн, зокрема до Франції, Великої Британії та Німеччини.
Тим часом влада міста вже подала заявку до ЮНЕСКО. Вона хоче, щоб місцеву гончарну майстерність визнали культурною спадщиною.
Коротке посилання на цю сторінку:
