Кожного буднього дня семирічний боснієць Махір іде до школи. І водночас він точно знає: на уроках запитуватимуть лише його. Махір — єдиний школяр у гірському селі Петровичі.
Колись тут жило 300 осіб, а тепер — лише кілька десятків. Окрім Махіра дітей немає. Тож школу відкрили тільки для нього. Хлопчик навчається другий рік.
Учителем працює Самір Копич. Зазвичай у його класі щонайменше 20 учнів. Пропозиція вчити лише одного хлопчика стала для Саміра випробуванням, але він погодився.
[Самір Копич, учитель]:
«Першого дня Махіра привела мама. Ми дивилися один на одного з побоюванням. Хлопчик, напевно, оцінював мене, гадаючи, яким буде вчитель — суворим чи ні. А мені лишалося тільки молитися, щоб він виявився товариським і щоб ми знайшли, про що поговорити. На щастя, так і сталося».
Махір спочатку боявся, що не витримає навчання без однолітків. Але тепер звик бути єдиним учнем у школі.
[Махір Бехлулович, школяр]:
«Мені одразу сподобався мій учитель, бо я зрозумів, як багато він знає, коли почав запитувати його про те, чого не знаю сам».
Учень та вчитель стали справжніми друзями. Мати хлопчика рада.
[Азема Бехлулович, мама хлопчика]:
«Спочатку було трохи сумно, але тепер бачу, що в сина з’явився друг. До того ж йому подобається вчитися».
У Боснії і Герцеговині базова освіта обов’язкова. Навчання триває дев’ять років. Перші п’ять років викладає лише один учитель, потім — кілька.
Махір ходитиме до сільської школи, доки не закінчить п’ять класів. Потім вчитиметься в найближчому місті, до якого 40 хвилин їзди гірською дорогою. Але хлопчик обіцяє не забувати свого першого вчителя та завжди його провідувати.
Коротке посилання на цю сторінку:
