Сильна течія і погана видимість чекають на військових водолазів, які по черзі занурюються у води Дунаю недалеко від Будапешта. Тут відпрацьовують різноманітні сценарії рятувальних операцій. На службі водолазам доводиться шукати й підіймати на поверхню бомби й снаряди, що не розірвалися, ремонтувати кораблі й рятувати людей під час повені.
На навчання до Угорщини до своїх колег приїхали військовики з Бельгії, Німеччини та Литви. Дунай обрали через сильну течію. Така є не в усіх річках Європи.
[Томмі Лефер, водолаз збройних сил Бельгії]:
«Швидкість течії тут перевищує один вузол. Одразу відчуваєш його силу. Спускаючись під воду, з ним доводиться буквально боротися. У Бельгії ми до такого не звикли».
Угорські водолази мають великий досвід у підійманні на поверхню вибухонебезпечних предметів. За рік виконують 2000 завдань на Дунаї та інших водних об’єктах. Під час Другої світової війни Угорщину дуже бомбардували. Багато боєприпасів, які не розірвалися, у мирний час скинули в Дунай.
[Чаба Хорват, керівник навчань]:
«Наші водолази знаходять багато боєприпасів, що не розірвалися, поблизу мостів. І зараз ми відпрацьовуємо, як знаходити, підіймати й утилізувати такі снаряди».
Ще одна складність — каламутна вода Дунаю. Видимість — від десяти сантиметрів до метра.
А тут водолази спускаються в затоплену шахту. Глибина колишнього вапнякового кар’єру сягає 24 метрів. Під час війни нацисти збудували в шахті завод. Робили винищувачі Messerschmitt.
[Ласло Торок, водолаз збройних сил Угорщини]:
«Така техніка пірнання потрібна для спускання в судно, яке пішло на дно, чи в затоплену зону. Іноді доводиться спускатися в затоплену будівлю чи підвал, щоб знайти когось чи щось».
Військові водолази мають бути готовими до будь-яких ситуацій і мати витримку. Вимоги до здоров’я суворіші, ніж у пілотів. До того ж потрібна велика фізична сила й витривалість, а ще стійка психіка.
Навчання тривають десять днів. Угорщина організовує їх другий рік поспіль.
Коротке посилання на цю сторінку:
