Гарік Папоян із вірменського міста Гюмрі — коваль у сьомому поколінні. Давнє ремесло опановував з малих літ. І хоча до XX століття у Вірменії ковалів було чимало, але саме в Гюмрі ця майстерність стала унікальною. Знання передаються від покоління до покоління.
[Гарік Папоян, коваль]:
«Якщо це в крові, якщо це подобається, то приходиш (у майстерню), допомагаєш і поступово, дуже повільно цього навчаєшся. Починаєш щось робити, допомагати, і стає приємно, що можеш допомогти батькові. Отак і стаєш ковалем».
У Гюмрі кували ворота, двері, люстри та інші предмети. Багато виробів і зараз прикрашають будівлі міста, завдяки чому місцева архітектура набула власної ідентичності.
У Гюмрі й нині багато ковалів, але Гаріка непокоїть майбутнє ремесла.
[Гарік Папоян, коваль]:
«Якщо хтось має зварювальний апарат чи шліфувальну машину, вони починають створювати щось схоже на те, що роблять ковалі, і називають себе ковалями. Але традиційне ковальство може скоро зникнути. Зараз усі віддають перевагу сучасним інструментам і забувають про старі способи».
На думку фахівців, ковальське ремесло в Гюмрі вирізняється художнім підходом. Навіть величезні вироби здаються витонченими через ажурний візерунок.
[Агасі Тадевосян, фахівець із культурної антропології]:
«Гюмрі став місцем художнього ковальства, а не тільки містом, де зберігають традиції ковальського ремесла».
Водночас Гарік не втрачає надії. Збирається навчати племінника. Каже, що всі чоловіки в їхній родині стають ковалями.
[Гарік Папоян, коваль]:
«Усе залежить від любові. Якщо вона в крові, коли любиш це діло й усе розумієш, це не можна втрачати».
Торік у грудні ковальське ремесло міста Гюмрі внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Коротке посилання на цю сторінку:
