Звук молотків і зубил майже щонеділі звучить на кладовищі стародавнього міста Сочіака, яке розташоване на території Мехіко.
Це різьбярі по каменю із Чимальуакана. Вони зберегли це традиційне ремесло навіть після того, як місцеве джерело кар’єрного каменю вичерпалося.
Багато з них самоуки. Але деякі, як 86-річний Томас Угарте, навчалися у своїх батьків та дідів. Завдяки їм сільське кладовище заповнене статуями святих.
[Томас Угарте, різьбяр по каменю]:
«Зараз на кладовищі 16 скульптур. Їх створили майстри з околиць Сочіаки. Як бачите, центральна присвячена Воскресінню, пізніше збудували дах, а потім створили Святу Трійцю».
Десять років тому тут було зареєстровано 600 різьбярів по каменю. Але відтоді багато хто помер, а їхні діти обрали інших фах. Тож лишилася тільки половина.
Більшість різьбярів мають вдома майстерні, які дають їм певний дохід. Вони продають різьблені фігурки за ціною від 500 до 2000 доларів, але часто збувають небагато. Водночас місцеве кладовище прикрашають безплатно.
Більшість досі віддають перевагу традиційним методам оброблення каменю.
[Маріо Оліварес Очоа, різьбяр по каменю]:
«Інструменти найпростіші: молоток і долото. Ми працювали ними завжди. Хоч тепер іноді використовуємо електроінструменти, але зазвичай під час різьблення працюємо з молотком та долотом».
Дехто вважає, що, попри закриття кар’єра, ремесло зможе вижити.
[Томас Угарте, різьбяр по каменю]:
«Гадаю, що робота не закінчиться, бо багатьом подобаються ці скульптури. Робота нікуди не поділася. Її мало, але вона є».
Тепер різьбярі привозять камені з інших штатів. Також ремісників підтримують пожертвуваннями.
Коротке посилання на цю сторінку:
