[Хабаба Пулатова, працівниця паперової фабрики]:
«У Самарканді почали виробляти папір наприкінці VII – на початку VIII століття. Тоді в Казахстані біля річки Талас араби воювали з китайцями. Коли араби перемогли, то взяли в полон китайських солдатів, серед яких були і вчені, і ремісники».
Давній спосіб виготовлення паперу відродили в узбецькому селищі Конігіль, що біля Самарканда. Роблять його з волокон шовковиці або тутового дерева. Для цього беруть однорічні гілки, замочують на 2–3 дні, потім знімають кору. Після цього волокна варять приблизно п’ять годин.
[Нігіна Кузієва, працівниця паперової фабрики]:
«Особливість шовковиці в тому, що в ній є всі необхідні інгредієнти — клей і крохмаль. Додавати нічого не треба».
Проварені волокна подрібнюють за допомогою водяного млина. Потім кашку вимочують у формах. Якщо треба, підфарбовують натуральними барвниками. Далі кладуть під прес, а відтак висушують. Улітку на сушіння йде 3–4 години. Узимку — 3–4 дні. Після цього папір полірують за допомогою каменя. На виготовлення 200 аркушів йде півтора тижня.
Самаркандський папір називають шовковим. Його довго вважали еталоном якості в усьому Старому Світі, бо він був гладким, шовковистим та довговічним. Зберігався сотні років.
[Санжар Мухтаров, працівник паперової фабрики]:
«Ще його називали султанським папером, бо був дуже дорогим. Не всі могли собі дозволити, тому друга назва була султанський, тобто королівський папір».
Зараз на фабриці в Конигілі із самаркандського паперу роблять листівки, блокноти, сумочки й навіть одяг. Багато паперу експортують до Китаю. А ще його купують, щоб реставрувати давні книги.
Коротке посилання на цю сторінку:
