Бен Алі збирає гострий перець чилі для приготування хариси — традиційної туніської приправи. Її сім’я керує фермою в провінції Набуль.
У грудні 2022 року харису внесли в список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Її описують як невіддільну частину домашньої кухні, а також щоденних кулінарних традицій туніського народу.
Червоний перець спочатку сушать, після чого подрібнюють. Раніше це робили кам’яними жорнами, а тепер — ручною кавомолкою. Потім додають приправи й оливкову олію. Далі пасту кладуть у банки.
[Бен Алі, фермерка]:
«Моя мета — створити свою власну харису, їздити Тунісом і її продавати. Сподіваюся експортувати її за кордон, щоб люди в усьому світі могли покуштувати туніську харису».
Чахіда — власниця магазину хариси. На банках — її ім’я.
[Чахіда Буф’яд, власниця магазину]:
«Я люблю харису. Саме тому дала їй своє ім’я. Я б не стала називати її своїм ім’ям, якби її не любила. Це частина мене. Як мої діти — частина мене, так і вона — частина мене».
Сезон вирощування перцю в Тунісі починається у квітні. Провінція Набуль славиться різними сортами червоного перцю і є центром традиційного виробництва хариси.
Перець сушать усе літо, а потім продають на ринках цілий рік. Наприкінці жовтня в Набулі проводять щорічний фестиваль хариси.
На ньому жінки продають консервовану харису, а шеф-кухарі додають її до всіляких страв.
Хариса популярна також і в ізраїльській та європейській кухні. Але туніська — найпекучіша.
Коротке посилання на цю сторінку:
