Правозахисні організації побоюються, що процес буде не таким добровільним, як обіцяють. Як приклад наводять Туреччину, де живе понад три мільйони 600 тисяч сирійських біженців. Торік там фіксували випадки примусового вислання на батьківщину.
У Лівані ситуація може повторитися.
Манал заробляє коло двох доларів на день, сортуючи деревину. На сході Сирії внаслідок авіаударів загинуло двоє її синів. Після цього вона взяла двох дочок і втекла до Лівану.
[Манал, біженка із Сирії]:
«Ліпше жити ось так важко, ніж за умов війни. Ліпше за таких принизливих умов, ніж утрачати близьких людей. Я не готова втратити моїх дівчаток на війні».
Люди переважно кажуть, що не повернуться, доки не стане безпечніше. Однак Халіфа зазначає, що люди втомилися від таких жахливих умов.
[Халіфа, біженка із Сирії]:
«Уже нема виправдання такому життю. Ми й так майже померли. Ліпше поїхати. Хай там нас уб’ють і все».
Представники «Міжнародної амністії» кажуть, що зараз до Сирії повертатися небезпечно і що рішення мають ухвалювати самі біженці.
[Діана Семаан, представниця «Міжнародної амністії»]:
«На наш погляд, будь-який вид добровільного повернення має ґрунтуватися на вільній і усвідомленій згоді».
У 2018 році Ліван уже повертав сирійців на батьківщину. Тоді вислали коло 400 тисяч осіб.
Коротке посилання на цю сторінку:
