У Токіо проходить грандіозний фестиваль, присвячений перенесенню святинь. 48 священних паланкінів, або мікосі, несе на плечах кілька сотень учасників.
Вони здійснюють колективне паломництво в храм Усідзіма. Деякі з цих мікосі витримали випробування часом, переживши повітряні нальоти Другої світової війни та Кантоський землетрус 1923 року.
[Масатаро Монобе, учитель середньої школи]:
«Цей мікосі зробив місцевий майстер на початку 20-х років минулого століття ще до Другої світової. Під час війни його перенесли до сільської місцевості, щоб уберегти від повітряних нальотів, так він і зберігся до наших днів».
За день до фестивалю містом ходять священні японські корови. Їх приводять до місць, де зберігаються мікосі. Є повір’я, що корови — це провідники, які переносять духів божеств до кожного мікосі. Наступного дня духи повертаються до святилища на паланкінах.
Серед носіїв не лише японці. Мікеле Мальвізі приїхав з Італії.
[Мікеле Мальвізі, учасник процесії]:
«Мікосі важкі. Знадобилося два тижні, щоб оговтатися від болю після перенесення. Але тепер мені трохи легше терпіти цей біль. Плечі буквально горять, та якоїсь миті перестаєш про це думати».
Заведено вважати, що процесія і розгойдування мікосі дає змогу божеству оглянути свою територію, ощасливити парафіян і взяти участь у розвагах.
[Мікеле Мальвізі, учасник процесії]:
«Навіть якщо не говориш японською, якщо не розумієш усього, що відбувається, однаково почуваєшся єдиним цілим з усіма іншими людьми, хоча ніколи з ними не зустрічався».
[Хіромі Хосомі, офісна працівниця]:
«Дехто навіть повертається до рідного міста спеціально для участі у фестивалі. Люди беруть участь у ньому змалку, тому ми маємо почуття єдності, як у сім’ї».
Фестиваль за традицією проводять раз на п’ять років. Лише торік його довелося скасувати через карантин.
Коротке посилання на цю сторінку:
