Ісмаїл уже тричі платив нелегальним перевізникам і вирушав човном у небезпечну подорож. Усі три рази — невдало. Але він спробує знову.
[Ісмаїл Халахкі, житель Джарджиса]:
«Я хотів би потрапити до якоїсь європейської країни, щоб заробити гроші — іноземну валюту. Хочу відремонтувати дім, поліпшити своє життя й погасити борг батька».
Юнак уважає, що голосування на виборах нічого не змінить. Нинішня влада нічим йому не допомогла — роботи немає, і як виживати, незрозуміло.
За часів пандемії економіка Тунісу скоротилася на 8,5 %. У країні виник дефіцит товарів першої потреби. Влада просить міжнародної допомоги. На тлі цього зростає кількість охочих перебратися до Європи. Із січня по листопад на березі Італії висадилося 17 500 тунісців. За минулий рік було 15 тисяч.
Небезпечні подорожі часто закінчуються смертю. Один такий інцидент цієї осені призвів у Джарджисі до запеклих протестів. Спричинило їх не те, що човен затонув, а те, що місцева влада чомусь не повідомила про це родичів загиблих. Вона також не шукала тіл.
На тому човні був і 15-річний син Саліма. Його доля досі не відома. Батько засмучений, бо не може гідно поховати сина. Ще болючіше через байдужість влади.
[Салім Зрідат, житель Джарджиса]:
«Нас нічого тут не тримає. Ми бідні, усюди безробітні. Немає виходу й немає майбутнього. Ми народжуємо дітей і не знаємо, чи доб’ються вони чогось у житті. Тепер ми навіть не впевнені, чи вони виживуть».
«Арабська весна», що прокотилася країнами Близького сходу й Північної Африки, розпочалася з протестів у Тунісі у 2010 році. Тунісці змогли покласти край тоталітарній владі, і країна стала на шлях демократії. Але недавно президент Каїс Саїд затвердив нову конституцію, яка дає йому необмежену владу. На думку критиків президента, це може зруйнувати в країні демократію.
Коротке посилання на цю сторінку:
