[Олеся Стасюк, генеральний директор Музею Голодомору]:
«Це й історія про те, як людина рятувала дітей і за це була засуджена. Це й історія про те, як українці чинили опір тоталітарному комуністичному режимові та якими речами вони були вбиті. Це також щоденники, записки».
Алісон Маршал привезла з Великої Британії листи, які знайшла декілька років тому в речах свого дідуся. Той отримав їх від інженера Джері Бермана, який у часи Голодомору працював в Україні. Жінка каже, що, прочитавши ті спогади, була шокована.
[Алісон Маршал, жителька Великої Британії]:
«Він докладно описав, скільки хліба видавали на кожного, скільки грамів на людину. Його давали росіяни замість плати. І було не важливо, чи маєш ти сім’ю. Тобто, якщо в тебе були діти, тобі потрібно було ще й з усіма поділитися цим шматком».
Днями на виставці Олександра Петровська знайшла прізвища своїх загиблих родичів, які тоді жили в Полтавській області.
[Олександра Петровська, відвідувачка музею]:
«Загинуло шестеро людей включно з дітьми — по два, по чотири роки. Вони померли від Голодомору».
Саме на молоде покоління й спрямована оновлена експозиція. Тут з’явилася анімація з використанням технології 3D-мапінгу, система направленого звуку, тач-панелі та інше.
[Мар’яна Білик, менеджер проєкту анімації]:
«Головний меседж — “Пам’ятати, щоб бути”. Щоби бути далі, бути незалежними й цінувати свою країну».
Оновлення експозиції проходило в межах будівництва другої черги музею.
Коротке посилання на цю сторінку: