Порт Гонконгу — один із найбільших у світі. Десятки старих контейнерів, що стоять біля нього, — звична картина. Саме їм місцевий житель Артур Лі вирішив подарувати друге життя. 30 із них він переобладнав під ферму.
У Гонконзі дуже не вистачає родючої землі. Харчі здебільшого імпортують. Ось чому ферма Артура привернула загальну увагу.
Усе життя чоловік пропрацював у галузі вантажоперевезень. Фермерувати почав шість років тому, коли вийшов на пенсію.
[Артур Лі, власник ферми]:
«Ці контейнери призначені для сухих вантажів. У них неможливо регулювати температуру, не можна, щоб було волого. Доводиться докладати багато зусиль, щоб це виправити. Потрібно робити гідроізоляцію, а також дбати, щоб вони не руйнувалися під тиском води».
Артур також облаштував тут рибну ферму. У штучному ставку — нефритовий окунь. Його ніжне жирне м’ясо — джерело рекордної кількості амінокислот. В Азії його вважають делікатесом. Мальків цього окуня завозять з Австралії.
[Артур Лі, власник ферми]:
«Ця риба не зможе пережити зиму, від морозу вона загине. Але якщо її розводити в контейнері, то такої проблеми вже не буде. Вона живе тут цілий рік, бо ж ми можемо регулювати всередині температуру».
Рослини вирощують у фільтрованій воді зі ставка. Добрива — лише органічні. Температура, вологість, рівень вуглекислого газу, кількість поживних речовин і світла — під пильним контролем.
[Артур Лі, власник ферми]:
«Вантажні контейнери — як деталі Лего. Вони стандартного розміру. Їх легко складати в конструкцію. Можна навіть поставити один на одного 8‒10 контейнерів. Їх зручно використовувати й легко адаптувати під потреби ринку».
Усі овочі продають на місцевому ринку. Екопродукція має попит. Пучок крес-салату коштує від 2,5 до 4 доларів США. А нефритових окунів продають по 10 доларів за кілограм.
Коротке посилання на цю сторінку:
