350 шрамів, слабкий зір і душевна травма. Ліванець Шаді Різк, як і раніше, з жахом згадує торішнє 4 серпня. Коли в порту міста пролунали вибухи, він був в офісі, що за кілька хвилин ходьби від епіцентру.
Перший вибух був не дуже потужним. У порту почалася пожежа й Шаді став знімати телефоном відео. А ось другий спричинив таку ударну хвилю, яка зруйнувала багато кварталів.
На одному зі складів вибухнула аміачна селітра. Понад 200 людей загинуло, тисячі постраждали.
[Шаді Різк, очевидець вибуху]:
«(У мене) щодня 4 серпня. Щодня я згадую вибух або події того жахливого дня».
Ліванець каже, що дивом не загинув. Осколки ще й досі витягують.
[Шаді Різк, очевидець вибуху]:
«Я ще одужую. Досі багато ран не загоїлося. У тілі ще багато осколків, і, схоже, вони будуть виходити й залишати нові рубці. Душевні шрами ще гірші. Фізично я колись видужаю, але психологічно не знаю, коли зцілюся».
Шаді, як і багато інших ліванців, незадоволений темпами розслідування причин трагедії. Зараз він планує почати життя заново — у Канаді. Їде туди в жовтні.
[Шаді Різк, очевидець вибуху]:
«Я не почуваюся в безпеці у своїй країні, тому хочу поїхати. І це найважче рішення в моєму житті».
Поки ліванець живе в передмісті Бейрута, звідки видно злощасний порт. Ця картина — постійне нагадування про трагедію. Але все ж він зазначає, що 4 серпня також стало днем його нового народження.
Коротке посилання на цю сторінку:
