Шляхетний Мішель і Люблячий Панчіто — такі ласкаві імена дає своїм підопічним пеліканам Леонардо Каррільйо з кубинського села Гуанімар. Ось уже 20 років він піклується приблизно про сотню птахів.
[Леонардо Каррільйо, житель Гуанімара]:
«Вони схожі один на одного, та все ж кожен має відмінні риси. Для мене це як кішки. Нехай буде 20 чорних кішок, але кожна чимось особлива, тому кожну кішку можна впізнати.
Ця колонія американських бурих пеліканів прилітає в село на зимівлю, а влітку повертається до США.
[Леонардо Каррільйо, житель Гуанімара]:
«Щороку наприкінці грудня вони прилітають із Флориди й залишаються зі мною на шість місяців. Увесь цей час я їх годую, дбаю про них, рятую від паразитів підручними засобами, бо ліків не маю».
Пелікани, звісно, і самі здатні прогодуватися. Та Леонардо вважає свою допомогу не зайвою. Він збирає в сусідів недоїдки й приносить птахам. Кубинець також лікує птахів, коли ті травмуються.
Чоловік узяв під опіку пеліканів, бо 20 років тому їх часто вбивали мисливці.
[Леонардо Каррільйо, житель Гуанімара]:
«Нині закон суворіший. Пеліканів убивати не можна».
Раніше Леонардо працював у риболовецькій компанії. Вісім років тому вона закрилася, і чоловік перебивається випадковими заробітками. Має трьох дітей. Двоє живуть на острові Хувентуд, а третій — у сусідньому місті. Але через пандемію вони не можуть часто відвідувати батька.
Утім, кубинцю нудьгувати ніколи. Він годує пеліканів по три-чотири рази на день.
Коротке посилання на цю сторінку:
