Хтось уважає мулів упертими, та лише не італійський дроворуб Андреа Філіппоні.
Вони — його засіб до існування й вірні колеги. І навіть більше.
[Андреа Філіппоні, муларо]:
«Вони — члени сім’ї, більше, ніж сім’я. Горе тому, хто наважиться їх зачепити! Вони недоторканні».
Таких, як Андреа, тут, в Умбрії, називають «муларо». На мулах дроворуб возить стовбури дерев із висоти 1000 метрів.
Пішов стопами батька. Прокидається о п’ятій ранку, щоб погодувати й почистити мулів. Потім — важка робота.
Бімба, Кастельяна, Регіна та Мора, а ще єдиний кінь Зорро здатні вибратися з важкою поклажею з важкодоступних гірських районів.
Кожен може перевозити вантаж вагою до 200 кілограмів.
[Андреа Філіппоні, муларо]:
«Спочатку ми приїздимо сюди пиляти дерева, потім збираємо стовбури й перевозимо на мулах. Узимку валимо дерева, а влітку перевозимо, до початку нового сезону вирубування, до жовтня».
Хоча мули мають репутацію впертюхів, вчаться вони швидше, ніж осли чи коні.
Але використовують їх дедалі рідше, бо замінюють на машини. У своєму регіоні Андреа — останній муларо.
Мул — потомство осла й кобили. Як правило, мули безплідні. Один коштує коло 1000 євро, а навчений — 2000. Мулів перед усім цінують за витривалість.
Коротке посилання на цю сторінку:
