Щовечора без вихідних на колишній критій стоянці для велосипедів у Пекіні збирається група чоловіків і починає тягати залізо. Майже всім уже за 60, а обладнання для тренувань вони зробили з металолому кілька десятиліть тому. Допомогло те, що вони колись працювали на залізничному заводі.
[Сюй Вей, менеджер спортзалу]:
«Серед нас було багато різних спеціалізованих робітників. Ось я був слюсарем, а він — промивальником. Він був ковалем. Гирі виготовили в його майстернях. Він усе це зробив. Електрик і муляр допомогли нам побудувати спортзал. Усе це ми зробили самі».
На стінах спортзалу — фотографії знаменитих бодибілдерів 80-х і 90-х.
Члени клубу кажуть, що тренуються з низки причин, зокрема для підвищення імунітету чи відновлення після хвороб.
[Ян Хунчжен, член клубу]:
«Якщо люди похилого віку виконуватимуть якісь силові вправи, їхні м’язи будуть міцнішими. Коли м’язи міцні, у тілі більше енергії, настрій поліпшується й ми щасливі, чи не так?»[Лю Баолі, член клубу]:
«Насправді раніше я був в інвалідному кріслі. Потім почав повільно ходити, згодом підіймати штангу, а далі поступово додавати ваги. Раніше я нічого не міг тримати в цій руці».
Клуб відкрили ще в 1984 році — через рік після того, як комуністична влада КНР зняла заборону на бодибілдинг, що діяла з 1953 року.
Площа залу — 130 квадратних метрів. За свою майже 40-річну історію він жодного разу не закривався. Навіть пандемія коронавірусу не відлякала дідусів від занять. Найстаршому з них — 82 роки.
[Люй Гундао, член клубу]:
«Таке враження, що це місце — просто клуб для людей похилого віку, які займаються спортом. Наприклад, в інших клубах для літніх читають газети, грають у шахи, грають чи спілкуються. А тут ми лише качаємо м’язи».
Членський внесок — 46 доларів на рік. Студентів і людей, яким за 80, пускають безплатно.
Коротке посилання на цю сторінку:
