Перед тим як Гітлер розпочав геноцид щодо євреїв у Європі, йому треба було переконати німецький народ у своїй правоті. Для цього він заснував Міністерство пропаганди. Воно постійно робило антисемітські заяви, змушуючи людей думати, що злочини Голокосту виправдані й допоможуть вирішити так звану «єврейську проблему».
Авторитарні режими в інших країнах взяли це на озброєння. До початку 2001 року компартія Китаю (КПК) вже кілька місяців переслідувала прихильників мирної духовної практики Фалуньгун.
Але багато громадян країни цього не підтримували. Як писав журнал Time, багато китайців відчували, що переслідування зайшло занадто далеко, і що Фалуньгун не ніс реальної загрози.
Здебільшого такою була громадська думка до 23 січня 2001 року. Того дня нація була шокована, побачивши, як на головній площі країни п’ятеро людей влаштували самоспалення. КПК стверджує, що це були прихильники Фалуньгун.
Державні ЗМІ КНР випустили 20-хвилинний документальний фільм про подію буквально відразу після того, як вона сталася. У житлових кварталах навіть роздавали листівки, у яких людей закликали подивитися цю передачу.
Ще рік після інциденту цю програму постійно показували на китайських телеканалах. Майже кожне новинне агентство повідомило про самоспалення.
Після цього інциденту відношення до Фалуньгун у суспільстві різко змінилося.
Леві Броуді, виконавчий директор Інформаційного центру Фалуньгун, зазначає: «Це використовували для кампанії пропаганди, щоби показати китайцям, наскільки “поганим” був Фалуньгун. “Подивіться, люди себе спалюють. Хіба це не жахливо?” Це виглядало так жахливо, а повідомлення так перекручували, що це справді змінило ставлення всередині Китаю».
Але незабаром люди почали сумніватися. Вони думали: навіщо практикувальникам Фалуньгун себе вбивати, якщо в книгах Фалуньгун дуже чітко пишеться, що вбивство і самогубство — це великий гріх? І чому, коли журналіст Washington Post приїхав додому до однієї із жертв, то її сусіди сказали, що ніколи не бачили, щоб ця жінка практикувала Фалуньгун?
У програмі державного телеканалу зазначається, що одній 12-річній жертві після інциденту провели трахеотомію, тобто вставили в трахею трубку, щоб вона могла дихати.
Але через кілька днів у дівчинки взяли інтерв’ю, і вона говорила досить голосно й виразно. Незважаючи на опіки й небезпеку інфікування, у дівчинки брали інтерв’ю, коли вона лежала в простій палаті, а не в барокамері. До того ж і журналістка, і медсестра були без захисного одягу.
Інші нестикування також викликали багато питань. ЗМІ заявили, що відео так званого самоспалення отримали з камер спостереження. Водночас кадри в безпосередній близькості зняли репортери Associated Press, AFP та CNN. Але пізніше новинні агентства Associated Press і AFP сказали, що в той час їхніх журналістів на площі Тяньаньмень не було.
Команда CNN там була. Однак їхнього оператора заарештували буквально відразу після початку інциденту. Продюсер CNN, яка того дня була на площі, сказала, що вони були занадто далеко, щоб зняти відео з близької відстані.
14 серпня 2001 року на засіданні ООН заяву зробила неурядова організація International Educational Development. Вона повідомила: «Китайський режим використовує інцидент з так званим “самоспаленням” на площі Тяньаньмень 23 січня 2001 року як привід для очорнення Фалуньгун». Представники цієї організації також зазначили, що дістали копію запису події. На їхню думку, ця подія була інсценуванням, яке організувала влада.
Інші організації, зокрема «Репортери без кордонів» і «Міжнародна Амністія», також знайшли розбіжності в урядових повідомленнях і фільмі.
Але збиток вже було завдано. Для багатьох китайців репресії щодо Фалуньгун тепер виглядали обґрунтованими.
Після кампанії пропаганди кількість незаконно відправлених у тюрми прихильників Фалуньгун різко зросла. Як повідомляли правозахисні організації, ці люди стали найбільшою групою в’язнів совісті у світі. Також на адресу китайської влади звучать звинувачення в тому, що вона організувала масове насильницьке вирізання органів у прихильників Фалуньгун в місцях позбавлення волі. За даними журналіста-розслідувача Ітана Гутмана, кількість жертв обчислюється десятками тисяч осіб.
