4 серпня після потужного вибуху в порту Бейрута цей ліванець найперше подумав про своїх чотирьох дітей. Він кинувся через пил та уламки й, на щастя, виявив, що вони живі, але дуже налякані.
Уперше в житті цей чоловік вдався до медикаментів, щоб заспокоїтися.
[Мазен Отман, ліванець]:
«Я ніколи не пив парацетамол, навіть коли займався спортом. Але перші три дні мені давали таблетки, щоб я заспокоївся й заснув. Тиск, крики, думки, що я міг утратити дітей… Якби я їх утратив, то помер би».
У його дітей також проявляються ознаки стресу.
[Міра Отман, 11-річна жителька Бейрута]:
«Я почула звук, щось вибухнуло. Я була в душі. Потім почула дуже гучний звук, затулила вуха й сховалася під раковиною. Учора ввечері я спала, а мій брат грався з пластиковим контейнером. Я злякалася звуку й прокинулася».
Подібні історії серед жителів Бейрута не рідкість. Люди намагаються впоратися з душевними травмами, яких завдало лихо.
Від вибуху загинула 181 людина й було зруйновано цілі квартали. Усе це сталося в непростий час, коли вже кілька місяців тривала економічна криза, на яку наклалася й пандемія.
[Лурдес Факро, жителька Бейрута]:
«Я приходжу сюди, бо тут прожила 20 років, провела тут дитинство, тут мої спогади. Я не можу просто піти. Тепер наш дім ліпший і красивіший, ми добре його обставимо. Але тут так багато речей, які складно залишити».
Психологи кажуть, що в людей починають проявлятися всі ознаки стресу: нічні кошмари, сльози, збудженість, агресія і психічне виснаження.
[Оля Ходор, психолог]:
«Усі більшою чи меншою мірою приголомшені. Хтось хоче про це говорити, хтось — ні. Більша частина з тих, з ким ми спілкуємося, розповідає, що не може спати ночами, що вони бояться вимикати вночі світло, що бояться залишатися на самоті, бо побоюються ще одного вибуху».
Експерти кажуть, що ознаки психологічної травми починають проявлятися лише за кілька тижнів після події.
Місцева служба телефону довіри вже збільшує свій штат. Її волонтери також відвідують людей удома.
Коротке посилання на цю сторінку:
