До цього спортзалу в Мехіко раніше приходили, щоб потягати штангу чи покрутити педалі велотренажерів. Однак тепер тут можна лише поїсти. В умовах протиепідеміологічних обмежень заклад намагається вижити, і тут до цього підійшли креативно: тренери перевчилися на кухарів і тепер готують для перехожих тако й гордити.
[Улісес Перес, фітнес-тренер]:
«Я фітнес-тренер, але через пандемію я змінив фах і почав робити тако. Продавати їжу — це шляхетна справа, але вона мене не дуже надихає, це просто вимушений захід».
Уряд Мексики дозволив відкритися фітнес-центрам і спортивним клубам, але за умови виконання суворих карантинних обмежень. Заповнюваність цих закладів не має перевищувати 50 %. Тож спортзали відкрилися не всі, бо інакше збиткували б. Третина з них і зовсім перестала існувати.
[Едуардо Ніно, менеджер фітнес-клубу]:
«Ми не отримуємо жодної підтримки. Відсьогодні можуть відкритися басейни, і гадаю, що це несправедливо. Спортзали — це дуже великий сектор, ми намагаємося вижити».[Маріана Санчес Акіно, власниця спортзалу]:
«Для нас це незручно, адже вони просять нас зменшити кількість залів, обмежити чисельність відвідувачів. Розумію, що спортзали — це джерело інфікування, та людям потрібно тренуватися. Малі спортзали не входять до великих мереж, і клієнтів не так багато».
Водночас деякі тренери намагаються зберегти своїх клієнтів і займаються на свіжому повітрі.
[Мігель Анхель Родрігес, тренер із боксу]:
«Люди приходять, бо сумують за заняттями. Я три з половиною місяці нікого не тренував. Використовуючи деяке обладнання, я 20 днів тому відновив заняття в парку. Наша мета — надихнути людей займатися спортом».
Дослідження показують, що ризик заразитися коронавірусом у спортзалі вищий, ніж в інших закритих приміщеннях, бо відвідувачі дуже пітніють, а також торкаються спортивного обладнання.
Коротке посилання на цю сторінку:
