78-річний Чжань Локчжой — майстер із виробництва кліток для птахів, один із небагатьох у Гонконзі.
Попри те, що останніми роками цей товар дедалі менш популярний, Чжань майже щодня приходить у свій магазин у районі Монгкок. Під миле щебетання він неспішно ремонтує клітки своїх клієнтів.
Утім, він побоюється, що спів птахів незабаром може стати рідкістю, бо індустрія зникає.
Чжань навчився ремесла в 1955 році. До майстра його відвів його дядько. І той передав секрет створення якісних кліток.
[Чжань Локчжой, майстер зі виготовлення кліток для птахів]:
«Щоб зробити клітку, яка б пташці підходила, треба подумати про структуру виробу. Вона має передавати красу й зовнішній вигляд птиці. Розмір клітки має відповідати розміру птаха. Вони різні для різних видів. Фіксованих розмірів немає».
Чжань уважає, що нині багаторічний досвід навряд чи вдасться передати молодому поколінню. Учитися ремеслу ніхто не хоче.
[Чжань Локчжой, майстер із виготовлення кліток для птахів]:
«У нашу й інші індустрії люди вже не приходять учитися. Вони більше цим не цікавляться. Зараз інша епоха. Старі ремесла зникають. Ми одні з небагатьох, що залишилися».
Історики кажуть, що китайці почали тримати птахів у клітках ще за династії Хань. Її правління почалося у 200 році до нашої ери.
Водночас заводити пташок могли лише люди вищого стану. Потім традиція поширилася на всю Азію.
У 50‒60-х роках у Гонконзі бамбукові клітки з птахами можна було побачити в ресторанах і парках усюди. Також птахів часто заводили в материковому Китаї.
Однак після епідемії пташиного грипу в 1997 році запровадили суворі норми того, як і в чому можна переносити птахів. Відтоді пернаті як домашні вихованці стали зустрічатися рідше.
[Чжен Пхохун, історик]:
«У 80-х роках на вулицях клітки можна було бачити скрізь. Та відколи спалахнув пташиний грип, не пам’ятаю, щоб бачив хоч одну».
Чжань уважає, що ремесло ще не зникло повністю, і в нього є надія. Деякі клієнти постійно приходять, щоб майстер відремонтував їхні зламані клітки.
Коротке посилання на цю сторінку:
