Перед голосуванням до парламенту Угорщини звернувся прем’єр-міністр Віктор Орбан.
[Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини]:
«Шведсько-угорська військова співпраця та вступ Швеції до НАТО зміцнять безпеку Угорщини».
Стокгольм відмовився від політики неприєднання, щоб зміцнити свій захист. Однак він наразився на опір Анкари та Будапешта.
Анкара не хотіла ратифікувати заяву Швеції, вимагаючи жорсткіших заходів щодо Робітничої партії Курдистану (РПК), яка, з її слів, знайшла прихисток у цій скандинавській країні. У Туреччині РПК вважають терористичним угрупованням. У відповідь Швеція змінила свої закони та пом’якшила правила продажу зброї, і Туреччина погодилася на членство.
Зволікання Угорщини мало менш чіткі причини. Будапешт переважно висловлював невдоволення шведською критикою на адресу уряду прем’єр-міністра Орбана. Якихось конкретних вимог він не висував.
Вступ Швеції та Фінляндії — найзначніше розширення альянсу з 90-х років минулого століття.
[Роберт Дальсьо, аналітик Шведського агентства оборонних досліджень]:
«НАТО отримує серйозного й умілого члена, і це усуває фактор невизначеності в Північній Європі. Останній шматочок пазла стає на своє місце, роблячи позицію НАТО в Скандинавсько-Балтійському регіоні цілісною».
Швеція надасть альянсу такі ресурси, як новітні підводні човни, адаптовані до умов Балтійського моря, та значний парк винищувачів Gripen місцевого виробництва.
До того ж цього року країна збільшить військові витрати. Припускають, що вони досягнуть мінімального порога НАТО — 2 % ВВП.
Коротке посилання на цю сторінку:
