Пропрацювавши шість років викладачем у середній школі міста Чанчунь, Гадсон звільнилася з роботи 8 березня через причини, не пов’язані з пандемією. Сподівалася виїхати швидко й без проблем.
Але за три дні зрозуміла, що застрягла. Чанчунь після виявлення заражень коронавірусом закрився. Перестав працювати громадський транспорт, зокрема й аеропорт. Усі дев’ять мільйонів жителів примусили сидіти вдома.
Карантин частково чи повністю ввели і в десятках інших міст Китаю, включно з Пекіном та Шанхаєм.
Гадсон надіялася, що ізоляція триватиме трохи більше ніж 10 днів. Але їй довелося провести у квартирі значно довше. І більшу частину часу вона думала про те, де купити їжу і як вилетіти.
[Лора Гадсон, громадянка США]:
«Дуже хочу виїхати. І, по правді сказати, коли повернуся, гадаю, що ще довго нікуди зі США не поїду».
Усе ж жінці вдалося дістати дозвіл на виїзд і забронювати авіарейс. Але його скасували. Так сталося й з усіма наступними рейсами. Та зрештою вона змогла вилетіти до Пекіна, а звідти до Лос-Анджелеса.
[Лора Гадсон, громадянка США]:
«Це моя подорож сюди, і я просто хотіла швидко попрощатися з усіма в Китаї. Тут багато справді прекрасних людей, і я сподіваюся, що ви переживете цей карантин із мінімальними втратами».
Цій жінці пощастило — вона виїхала. Але мільйони китайців і нині сидять удома під замком і не можуть вийти навіть по харчі й товари першої потреби.
Комуністична влада КНР застосовує щодо коронавірусу політику «нуль терпимості». Якщо десь виявляють випадки зараження, то ці будинки й цілі житлові комплекси просто закривають і огороджують. Багато хто в мережі скаржиться, що голодує.
Також багатьох відправляють до переповнених карантинних центрів, де панує антисанітарія.
Коротке посилання на цю сторінку:
