Село розташоване в мангровому морському парку в ДР Конго, де річка Конго впадає в Атлантичний океан.
Це заповідник, який під охороною. Але місцеві жителі мають спеціальний дозвіл на вилов риби.
Утім, виникає суперечність між їхнім способом життя й зусиллями щодо захисту мангрових чагарників.
У лабіринті водних шляхів, що оточують село, Стефан пірнає по молюски. Каже, що робота небезпечна.
[Стефан Нзузі Ндека, пірнальник]:
«Ловлячи молюсків, багато хто загинув. Іноді люди натрапляють у воді на крокодилів, але частіше це стається через заклинання чи прокляття. Коли проговорюєш прокляття, люди йдуть до річки й не повертаються. Буває і таке».
Але ризики окупаються. Нзузі наповнює своє каное креветками, рибою та молюсками. Тепер він може прогодувати сім’ю. Залишається й на продаж. Заробляє в середньому від 40 до 100 доларів на місяць.
Молюсків так багато, що після приготування їжі з черепашок викладають доріжки. Вони біліють на сонці й шарудять під ногами.
Але тутешнім жителям доводиться пристосовуватися до обмежень, спрямованих на захист екосистеми чагарників.
Так, їм заборонено палити мангрові дерева, їсти черепах і ламантинів.
[Стефан Нзузі Ндека, пірнальник]:
«У ламантинів хороше м’ясо, але нині через усі ці обмеження ми більше не можемо його їсти. З’їси — потрапиш до в’язниці».
Мангрові зарості — природний щит від штормів, цунамі та ерозії.
Але, згідно з даними Програми ООН з довкілля, вони зникають у три-п’ять разів швидше, ніж інші ліси.
Коротке посилання на цю сторінку:
