Незвичне видовище для Єгипту. Тут, у місті Заказік, що в дельті Нілу, є свій ніндзя.
Для 45-річного Абделя Кадера Ахмеда все почалося з дитячої мрії. Як і багато хлопчаків 80-х і 90-х усього світу, він був фанатом мультика про черепашок-ніндзя.
[Абдел Кадер Ахмед, тренер ніндзюцу]:
«Рафаель, Донателло й Мікеланджело. Вони мені подобалися, бо були хорошими хлопцями, а Шредер — поганим. Я їх обожнював».
Навіть не сподіваючись стати справжнім ніндзя, Абдел зайнявся доступнішими в Єгипті карате, кунг-фу й паркуром.
Однак у 1999-му його дитяча мрія збулася. Він поїхав працювати до Лівії і зустрів там професійного викладача ніндзюцу.
Так називають японське мистецтво шпигунства, маскування й виживання. Воно виникло в XV столітті. Ніндзею не міг стати хто завгодно. Знання були таємними й передавалися від батька до сина. Щоб стати невидимим і недосяжним для противника, воїни навчалися зливатися з п’ятьма стихіями — землею, водою, вогнем, повітрям та порожнечею.
Повернувшись до Єгипту у 2011 році, Абдел і сам став навчати ніндзюцу. Але є обмеження.
[Абдел Кадер Ахмед, тренер ніндзюцу]:
«Професійно я треную лише військовиків і поліціянтів, бо їм доводиться захищати країну. Я не можу широко навчати цього, бо тут треба мати справу зі зброєю і деякими дуже небезпечними прийомами».
Абдел також навчає єгиптян паркуру та брейк-дансу. І тут уже долучаються всі охочі.
[Абдел Кадер Ахмед, тренер ніндзюцу]:
«Я хочу, щоб вони покинули курити та не робили того, що шкодить здоров’ю. Я мрію, щоб молодь була в безпеці. Якщо в молоді все гаразд, то все гаразд і в Єгипті, бо саме молодь дбає про країну».
До речі, у самій Японії ніндзюцу не настільки популярне. У давнину ніндзями ставали селяни та збіднілі самураї.
Коротке посилання на цю сторінку:
