[Назар Габорак, мосяжник]:
«Люди прорубували собі стежки, спиралися на неї, захищалися від різних тварин. А тепер її використовують як святковий атрибут на фестивалях, колядках, святах. У Криворівні, наприклад, коляда не може пройти без сокири. На весіллі теж повинен бути молодий із сокирою».
Назар Габорак із села Брустури — один із небагатьох майстрів із виготовлення традиційних гуцульських сокир. Він мосяжник у шостому поколінні, і тепер передає свої знання дев’ятирічному синові Віталію.
[Віталій, син Назара]:
«Це традиція. Я буду це робити».[Назар Габорак, мосяжник]:
«Я працював у художній майстерні з дідом, дивився, як це робиться, зазвичай допомагав йому. Я самоучка й не вчився в інституті на мосяжника, усе прийшло саме собою».
Спочатку метал плавлять за температури 1200 градусів. Потім виливають у спеціальну форму. Тоді у майстерні ці звичайні сокири перетворюються на гуцульські твори мистецтва.
Працюють усією сім’єю. Створюють від 30 до 40 таких сокир за місяць, залежно від попиту. Основні покупці — місцеві жителі й туристи. Вартість такого виробу — від 10 доларів.
Назар каже, що заробити на цьому складно, але продовжувати справу предків — найкраща нагорода.
Коротке посилання на цю сторінку:
