16 років тому Чі Хен Пак, покинута й забута, умирала біля одного з трудових таборів Північної Кореї. Вона й уявити собі не могла, що через роки висуватиме свою кандидатуру на виборах до адміністрації одного з англійських міст.
Пак — активістка-правозахисниця. Вона каже, що хоче віддячити жителям невеликого промислового міста Бері за їхню доброту. Тут вона живе з 2008 року.
[Чі Хен Пак, правозахисниця]:
«Люди проявили до нас таку доброту, вони стільки всього нам подарували. Ось чому ми із сім’єю живемо тут. Я хочу сплатити цей борг».
Історія Пак більше схожа на сюжет фільму. Вона виросла в гористій місцевості Північної Кореї. Потерпаючи від голоду й відчаю, вона та її брат у 1998 році перебралися до Китаю. Однак там потрапили до рук торговців людьми. Їх розділили. Пак продали чоловікові, чия сім’я поводилася з нею як із рабинею.
Незабаром Пак виявила, що вагітна. Вона не могла піти до лікарні, бо не мала документів, тому народила хлопчика самотужки.
[Чі Хен Пак, правозахисниця]:
«Коли я народила сина і взяла його на руки, то стала плакати. Але я водночас була щасливою, бо в мене з’явилася сім’я».
Пак ростила сина до п’яти років. Потім її схопила китайська влада й вислала назад до Північної Кореї, але без дитини.
У КНДР її запроторили до трудового табору, де вона покалічила ногу. Її стан погіршувався, тому її просто викинули за територію вмирати. Утім, Пак змогла знову пробратися до Китаю. У 2005 році вона знайшла свого сина.
[Чі Хен Пак, правозахисниця]:
«Я знову тікала з Північної Кореї до Китаю, бо не мала грошей, а мій стан погіршувався. Я знайшла сина, але мене приголомшило, що китайська сім’я взагалі про нього не дбала. Він ходив у брудному одязі й ніколи не вмивався, був схожим на бездомного».
Зрештою, намагаючись дістатися до Монголії, Пак зустріла свого нинішнього чоловіка. У 2007 році корейський пастор у Пекіні допоміг їм зв’язатися з ООН, завдяки чому вони виїхали до Великої Британії.
Свою кандидатуру Пак висуває від Консервативної партії Бориса Джонсона. Каже, що вступила до лав консерваторів, бо ті просувають сімейні цінності й особисту свободу.
Тепер вона витрачає багато часу, допомагаючи північнокорейським біженцям влаштуватися у Великій Британії. Пак також надіється, що колись зустріне свого брата.
Коротке посилання на цю сторінку: