Щодня два чилійських школярі беруть рюкзаки й вирушають на найближчий пагорб. Мама з татом допомагають доставити туди стіл і комп’ютер. І все це не заради мальовничого краєвиду. Просто це єдине місце, де можна під’єднатися до мобільного інтернету.
13-річний Андрі та його 10-річний брат Мануель до пандемії ходили до сільської школи, що в сусідньому селищі. Коли почався карантин, усіх перевели на онлайн-навчання. Оскільки вдома інтернету немає, вони могли дуже відстати від програми.
[Вероніка Асола, мама школярів]:
«Мене дуже здивувала увага. Коли я опублікувала фотографію, вона швидко розлетілася».[Мануель Рів’єра, батько школярів]:
«Не думаю, що проблеми з інтернетом лише в нас. Тут багато скотарів. Гадаю, інші сім’ї теж мають такі ж».
Висидіти всі уроки просто неба непросто. Вранці ще нічого, але потім на сонці вельми спекотно.
До того ж інтернет-зв’язок не завжди добрий. Буває, що сигнал поліпшується вже після закінчення уроків.
[Андрі Рів’єра Асола, 13-річний школяр]:
«У нас перерва — приблизно півтори години, щоб можна було поснідати. Бо ж так можна й з голоду вмерти».[Мануель Рів’єра Асола, 10-річний школяр]:
«Тепер я дуже сумую за школою».
Утім, хлопчики однаково кажуть, що їм добре жити на природі й доглядати за тваринами.
[Андрі Рів’єра Асола, 13-річний школяр]:
«Мені дуже до вподоби кози. Я люблю їх годувати й поїти. Коли вони хворіють, даю їм ліки. Ось чому я хочу стати ветеринаром».
Тим часом місцева влада, дізнавшись про становище сім’ї, уже вирішила забезпечити хлопців стабільнішим інтернет-зв’язком.
Понад 80 % чилійців не мають доступу до інтернету. Особливо у віддалених та ізольованих районах.
Коротке посилання на цю сторінку:
