«Дівчина в картинній рамці» нідерландського художника Рембрандта. Здається, що ще мить, і вона покине межі цієї рами.
Цей твір став частиною нової виставки в Національній галереї стародавнього мистецтва в Римі. Називається вона «Час глядача».
Усе на експозиції виконано в техніці, яку нерідко використовують і в інших видах мистецтва. Вона називається «ламання четвертої стіни». Тобто персонажі й герої ламають невидиму стіну, яка відділяє їх від глядачів, і звертаються до них безпосередньо.
За іронією долі на цій виставці немає жодного глядача. Вона мала відкритися 2 грудня, однак цього не сталося через карантинні обмеження.
6 листопада уряд закрив усі музеї країни. І поки жоден не відновив роботу.
Утім, на виставку запросили журналістів.
[Мішель ді Монте, куратор виставки]:
«Такий захід можна назвати парадоксом, адже глядачі для нього — це невіддільна частина. Головне, чого нам не вистачає, — це глядачів. Сподіваємося, зможемо запросити їх якнайшвидше».
Ще один яскравий приклад «ламання четвертої стіни» — картина Гверчіно 1644 року під назвою «Венера, Марс і Купідон».
Марс відсуває завісу, щоб побачити оголену Венеру, однак її не цікавить великий полководець. Вона вказує на глядача за межами картини. Туди ж направляє свою стрілу й Купідон.
А це юдейська царівна Саломея пензля Гвідо Рені. Вона дивиться на глядачів, тримаючи на блюді голову страченого Іоанна Хрестителя.
Як очікують, експозицію можна буде оглянути вже наприкінці січня.
Коротке посилання на цю сторінку:
