[Поліна Коркоран, мешканка будинку для людей похилого віку]:
«Ти почуваєшся живою людиною».
У цієї бабусі немає своїх онуків. Каже, така взаємодія дуже важлива.
[Поліна Коркоран, мешканка будинку для людей похилого віку]:
«Це в якомусь розумінні нас підтримує. Зберігає цікавість то того, що тут відбувається».
У цьому центрі старенькі грають, читають і співають разом із малюками. Це допомагає їм підтримувати добру пам’ять і уникнути депресії. І, звісно, ні про яку самотність не може бути й мови.
[Террі Фрост, директор будинку для людей похилого віку]:
«Багато хто, потрапляючи в заклад із догляду за старенькими, упадає в депресію, а якість їхнього життя гіршає».
Ідея організувати тут дитячий центр і проводити такі зустрічі виникла в директора будинку для людей похилого віку Террі Фроста.
[Террі Фрост, директор будинку для людей похилого віку]:
«Просто заглянути сюди після обіду зі своїми дітьми, посидіти на веранді й подивитися, як вони грають — це вже терапія».
Багато хто вважає, що за такими закладами майбутнє.
[Поліна Коркоран, мешканка будинку для людей похилого віку]:
«Дивлюся, як діти малюють, потім граються й усе таке, а потім хтось із малюків підходить і запитує: “Як тебе звуть?” Це справді чудово».
Такі зустрічі мешканців будинків для людей похилого віку з малюками влаштовують у низці країн. З одного боку, старенькі почуваються потрібними, а, з іншого, малюки раді великій увазі.
Коротке посилання на цю сторінку:
