[пастух]:
«Ми хочемо не купувати в Європі, а щоб натуральний продукт був у нас, щоб люди жили і їли, і щоб здорові були».
28-річний Ярослав — один із наймолодших пастухів Закарпатської області. Разом із батьком він тримає отару з більш ніж 200 овець та кіз.
Процес виготовлення сиру починається незабаром після доїння.
[Ярослав Дудя, пастух]:
«Ми здоїли, додали туди фермент, щоб почати процес. Тепер він має постояти 30‒40 хвилин. Він стане схожим на сквашене молоко. Потім ми його дістанемо й варитимемо сир із решти рідини».
Цей рецепт не змінювався століттями. 30‒40 хвилин у казанку. Потім мішечки із сиром слід розвісити, щоб молочна сироватка стікала через тканину. Так на свіжому повітрі вони провисять кілька днів.
На випас, доїння та виробництво сиру пастухи щодня витрачають до 18 годин. У розпал літнього сезону роблять до 50 кілограмів продукту за день. Свіжий сир вони доставляють на молочний завод. Тут його перемішують і витримують кілька днів. Після цього вручну фасують і продають у магазинах.
[Інна Пригара, власниця молочної ферми й магазину]:
«Цей сир має кілька особливих характеристик. По-перше, продукт термічно не обробляють. Його зроблено із сирого свіжого молока. І він набагато корисніший, ніж будь-який термічно оброблений продукт. Друге: використовується натуральний сичужний фермент. Точно такий же, як і сотні років тому».
Утім, з кожним роком бринзи виготовляють дедалі менше. Головна причина в тому, що молодь не хоче ставати пастухами. Водночас старше покоління намагається популяризувати цю професію.
Влада Закарпатської області теж докладає зусиль, щоб зберегти вівчарство. Вона хоче подати заявку до ЮНЕСКО, щоби бринзу з молока гуцульських овець визнали культурною спадщиною.
Коротке посилання на цю сторінку:
