Його збудували в 1313 році. Під час завоювання Балкан турками-османами він неодноразово зазнавав набігів. Якийсь час навіть був мечеттю.
На рубежі XX сторіччя монастир лежав у руїнах. А в 90-х роках знову перетворився на важливий археологічний об’єкт. Його взяла під охорону держава.
У той час Сербія була однією із шести республік Югославії, а Косово, де переважало албанське населення, було її автономною північною провінцією.
[Драголюб Тодорович, архітектор]:
«У процесі археологічних розкопок виявили залишки багатьох частин монастирського комплексу. Установили, що в той час, коли його будували, це був найбільший монастир середньовічної Сербії».
Потім Косово відокремилося. Його незалежність визнало понад 100 країн, але не Сербія. Тисячі сербів, які залишилися на косовській території, як і раніше, уважають ці землі своїм національним центром, бо православних монастирів тут сотні.
[Валентина Бітулич, історик]:
«Роль церкви століттями полягала в тому, щоб через причастя, хрещення, одруження та інші священні обряди підтримувати (сербський) народ, якому довелося жити під турецьким пануванням (майже) 500 років».
Серби мешкають здебільшого на півночі Косова. І чимало з них звертається до церкви. А вона відкрито каже, що їм не варто виїжджати, і що косовська територія, як і раніше, належить Сербії.
[Мілан Мілетич, місцевий житель]:
«Церква має і завжди мала тут велику роль. Церква керує благодійною їдальнею в Косові й допомагає не лише сербам, а й деяким нужденним і бідним албанцям, циганам та всім іншим, хто лишився тут жити».
Керівництво ЄС каже, що якщо Косово й Сербія хочуть наблизитися до членства в блоці, то їм треба нормалізувати відносини.
Коротке посилання на цю сторінку:
