Стіни розписують як викладачі, так і студенти Школи муралізму Сік’єроса. Вони створюють свої твори так само, як це робили їхні знамениті попередники невдовзі після мексиканської революції.
[Хесус Родрігес Аревало, учитель муралізму]:
«Муралізм — це статичне зображення, яке розповідає історію життя конкретного місця. Це міське мистецтво, яке ми поважаємо, і далі існуватиме. Є ще графіті. Але це не муралізм».
Сто років тому засновники руху теж розпочинали з цієї школи. Їм доручили винести мистецтво з галерей до громадських місць.
Спонсоровані урядом, вони мали доступ до найвеличніших будівель країни й необхідні ресурси для експериментів із новими методами.
[Давид Мартінес Бурге, історик]:
«Як і в кожному художньому русі, відбувається зміна поколінь, і проблеми не завжди одні й ті самі. Рух зник, бо до другої половини XX століття політичні й історичні умови Мексики змінилися».
Родрігес та його учні не чекають, що муралізм стане таким же популярним, як 100 років тому. Але ентузіазму від цього не менше.
[Жанет Кальдерон, художниця]:
«Писати на стіні в місті, на вулиці, у сільській місцевості — те саме, що працювати, наприклад, у муніципальній будівлі. Для мене це так само важливо й цінно. Я викладаюся на всі сто».
Школа переробляє і повторно використовує викинуті матеріали. Учні навіть роблять малюнки зі сміття.
Навчання безплатне. За п’ять попередніх років навчальний заклад підготував коло 40 фахівців.
Коротке посилання на цю сторінку:
