Узбецький гончар Марат знову проводить дні за роботою. У країні послабили карантин, і життя потроху повертається у звичне річище. Марат, як і інші узбецькі майстри, чекає повернення туристів.
Гончар робить вази, тарілки з узорами й пейзажами та фігурки верблюдів.
[Марат Хабієв, гончар]:
«Наприклад, ручні роботи створюю три-чотири на день. Якщо я маю заготовки, можу й більше зробити. Чотири-п’ять робіт за день виходить».
Узбецьке гончарне ремесло зародилося на території міста Риштан у Ферганській долині. Там ще в стародавні часи розробили унікальну технологію створення керамічних виробів.
[Марат Хабієв, гончар]:
«Посуд і візерунки залежать від людини, яка їх робить. Це виходить із душі. Якщо любить цю роботу, значить вийде добре. Навіть якщо він не вміє малювати, лише починає, його серце й душа створюють хорошу роботу».
Вироби майстрів продають у сувенірних магазинах. Зараз покупців мало. Продавці теж чекають туристів. Зазвичай сюди приходять поціновувачі узбецького мистецтва. У колоритному розписі закладено глибокий зміст.
[Мардон Асланов, продавець]:
«Орнамент на цій тарілці зображає створення Всесвіту. З центру світ розквітає й розростається. Це наші національні узори. Є інший різновид орнаменту — темних тонів. Це теж ручний розпис. Особливість візерунків у тому, що жоден із них не схожий на інший».
Перші знайдені археологами керамічні вироби риштанських майстрів датують VIII століттям нашої ери. Тоді в узорах домінував синій колір. З роками додавалися нові барви, і посуд ставав різноманітнішим. Вершина розквіту цього ремесла припадає на XIX століття.
Коротке посилання на цю сторінку:
