Риби майже не лишилося. Місцеві жителі кажуть, що чи не всі, хто живе біля річки, не можуть народити дітей.
У цьому районі працює коло 300 хімічних підприємств. Через них вода в річці потемніла.
[Адам Кутті, житель Елура]:
«Майбутні покоління вестимуть війни за питну воду. Який сенс мати 2000 рупій у кишені, якщо немає води, щоб пити?»
Чимало нафтохімічних заводів працюють тут 50 років і більше. Вони виробляють пестициди, рідкісноземельні елементи, хімікати для оброблення каучуку, добрива, цинко-хромові товари й засоби для оброблення шкіри.
Люди стверджують, що всі підприємства беруть із місцевої річки багато води. Потім скидають стічні води без очищення.
Екологи кажуть, що ґрунтові води повністю забруднені.
[Анвар С. І., еколог]:
«Вони кажуть, що завдяки індустріалізації дають робочі місця, але результат такий, що тисячі людей втрачають засоби для існування».
Протести проти заводів тут періодично спалахують із 70-х років. Здебільшого після інцидентів масової загибелі риби.
Нині екологічний рух судиться з підприємствами, що забруднюють довкілля. Вони кажуть, що лише п’ятьом великим компаніям із понад 300 промислових підприємств у регіоні дозволено скидати стічні води в річку.
Інші мусять спочатку довести рівень очищення до прийнятних стандартів. На порушників наклали штрафи. Однак ситуацію це кардинально не змінило.
Ще в 1998 році науковці Університету рибальства й океанології штату Керала виявили, що в регіоні зникло коло 25 видів риб. Фахівці також виявили шкідливі хімікати в овочах та фруктах, які вирощують на цій землі, а також у курятині і яйцях із місцевих ферм.
Коротке посилання на цю сторінку:
