[Парваті Сунар, школярка]:
«У юності я дуже рано вийшла заміж, і ми поїхали до Індії. Раніше там усі говорили англійською. Мені було дуже важко, бо англійської я не знала».
Жінка довго працювала покоївкою, але потім повернулася до Непалу. Тепер ходить зі старшим сином до сьомого класу. Вчиться старанно, але зірок із неба не знімає.
[Бхарат Баснет, директор школи]:
«Вона не дуже талановита, але її син здібний. Він став її опорою».
Однокласники називають Парваті старшою сестрою, непальською — діді. Ставляться до неї по-доброму.
[школяр]:
«Я допомагаю діді вчитися, а вона допомагає мені. Якщо не роблю домашнє завдання, вона мене картає».
Після школи Парваті готує вдома їжу, прибирає і годує кіз. Кілька разів на тиждень їздить із сином до інституту вчитися працювати за комп’ютером.
[Парваті Сунар, школярка]:
«Працюючи в Індії, я усвідомила важливість освіти. Я зрозуміла, що, здобуваючи знання, розумнішаю».
Парваті хоче закінчити 12 класів. І сподівається, що один із синів стане лікарем.
А поки жінка навчається, її чоловік, як і раніше, працює в Індії, щоб прогодувати сім’ю.
У Непалі мешкає майже 30 мільйонів осіб. Серед чоловіків грамотних понад 60 %, а серед жінок — приблизно 50 %.
Коротке посилання на цю сторінку:
