Ці солончаки лежать на західному узбережжі Франції. Сіль видобувають із води Атлантичного океану, яка випаровується в спеціальних басейнах.
Герандську сіль дуже цінують у кулінарії за її чистоту, смак і незвичайну форму, схожу на пластівці. І чим більше світить сонце, тим більше працівники заводу мають роботи.
[Франк Дюро, працівник соляного заводу]:
«Я добуваю сіль у Геранді й Ба-сюр-Мері ось уже 23 роки. У 2020 маємо дуже добру продуктивність. Ми вже 23 дні працюємо без упину».
Водночас працівники зазначають, що спекотний клімат загалом погано позначиться на продуктивності, бо воду слід охолоджувати.
[Франк Дюро, працівник соляного заводу]:
«Наразі температура висока. Треба враховувати глобальне потепління. Його вплив ми відчуваємо з 2003 року. Воно зменшує виробництво, бо мокрому солончаку потрібен прохолодний океанський бриз, який його охолоджуватиме. Це оптимальні умови для видобутку».
Кілька тисячоліть тому ця місцевість перебувала під водою. Деякі виробники солі налаштовані філософськи й уважають, що змінити хід природних явищ неможливо.
[Стефан Бюло, працівник соляного заводу]:
«Можливо, колись море знову захопить це місце так само, як і всюди. Неможливо контролювати море, погоду й сонце».
А поки працівники й далі збирають сіль методами, які не змінювалися з XV століття. За рік тут видобувають близько 23 тонн солі.
Коротке посилання на цю сторінку:
