Дзвін розливається над сонним селом у Каталонії. У старовинній церкві навчають дзвонарів. Ксав’єр Пальяс зараз має 18 учнів. Вони разом намагаються відродити мистецтво, що відходить у минуле.
Упродовж багатьох століть дзвін служив засобом комунікації. Для кожної події була своя мелодія. Дзвонар кликав на месу, сповіщав про пожежу, свято чи смерть, і навіть про те, що на ринок привезли свіжу рибу.
У минулому столітті в католицьких церквах в Іспанії почали з’являтися автоматичні системи дзвонів. Як наслідок, дедалі більше дзвонарів утрачало роботу. А з мелодійних передзвонів зникло тепло людської душі.
[Ксав’єр Пальяс, викладач]:
«Це схоже на те, як машини щось роблять без участі людей. Дзвонарі поступово вмирають, і ми втрачаємо знання, що були накопичені за багато століть і передавалися усно. Автоматична система не може відтворити багату палітру звуків дзвону минулих років. Так відбувається спрощення та уніфікація».
Робота дзвонаря складна: потребує і майстерності, і фізичної сили. Але дарує душевну радість.
[Хоан Карлес Осуна, учень]:
«Багато емоцій та почуттів. Це спосіб виразити емоції, які відчувають усі люди. Для мене це честь. І це спосіб служити і людям, і Богові».
Проте Ксав’єр не лише навчає дзвонарства, а й надихає проводити дослідження. Так, кожен студент має знайти дзвонаря й записати старовинні мелодії, які той знає, а потім їх вивчити.
У Каталонії 2000 дзвіниць. Викладач мріє, щоб у кожній був дзвонар. Утім, розуміє, що це бажання нездійсненне. Однак наступний клас уже набрано, і ще 60 осіб чекають своєї черги.
Два роки тому живе дзвонарське мистецтво Іспанії внесли до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Коротке посилання на цю сторінку:
