[Баррі Бріттон, мешканець будинку для людей похилого віку]:
«Собака дарує любов постійно. І навіть якщо її лаєш, вона однаково тебе любить. І я не хотів би жити тут без неї».
Цьому чоловікові, можна сказати, пощастило. У більшості будинків для людей похилого віку Австралії мати домашніх тварин не можна. Люди мусять розлучатися з улюбленцями, до яких вони вже прикипіли душею. На думку вчених це погано.
[Джанетт Янг, працівниця Університету Південної Австралії]:
«Це додає горя людям, які й так переживають сумні часи. І не лише збільшує горе, а й забирає ресурс, який міг би бути корисним».
На думку дослідників, людям похилого віку просто необхідні домашні тварини. Коти й собаки скрашують самотність, допомагають здолати депресію і тривогу. Це означає, що й ліків треба менше. А відповідальність за вихованця — додатковий мотив підтримувати звичний спосіб життя.
[Кеті Вебстер, жителька будинку для людей похилого віку]:
«Це обов’язок. Собака прокидається й дає знати, що йому потрібно на прогулянку. Тому ми маємо встати. І це добре для нас, бо мусимо вставати й робити те, що маємо».
Звісно, не всі жителі цього будинку для людей похилого віку тримають тварин, але вони охоче гладять собак сусідів. Водночас працівники закладу стежать за гігієною, щоб не допустити поширення інфекцій. До того ж для власників тварин є правила.
[Квентін Вебстер, мешканець будинку для людей похилого віку]:
«Гадаю, правила тут дуже лояльні, але керівництво контролює поведінку домашніх тварин. Якщо є скарги, їх не ігнорують».
Зараз одна з авторів дослідження Джанетт Янг ініціює також проєкт розміщення в будинках для людей похилого віку котів.
Коротке посилання на цю сторінку:
