Оскільки ракети й обстріли навколо Запорізької АЕС загрожують навіть західним регіонам України, чимало людей бояться повертатися додому.
[Людмила Федотова, біженка із Запоріжжя]:
«Хвилююся через те, щоб не було витоку, бо там постійно точаться бої, увесь час щось відбувається. Ми це знаємо тільки з преси. Якщо щось станеться, то буде евакуація».
Деякі вже планують почати нове життя за кордоном, а багато хто просто чекає закінчення війни, сумує за домом і відмовляється думати про далеке майбутнє.
8 березня, майже через два тижні після масштабного вторгнення, Таїсія Мокрозуб узяла свого маленького сина й утекла до Польщі. Жінка вірила, що війна швидко закінчиться й що до травня вона вже буде вдома. Проте в Україні досі небезпечно, тож доводиться поки лишатися за кордоном.
[Таїсія Мокрозуб, біженка з України]:
«Мені здається, що не тільки для мене, а й для всіх українців час зупинився. Ми всі живемо в якомусь підвішеному стані».
Ще одна жінка, яка була змушена залишити Україну, каже, що теж сподівалася на швидке повернення.
[Галина Інютіна, біженка з України]:
«Ми не хотіли їхати далі, бо син казав: “Мамо, якщо ми далі поїдемо, то вертатися теж далі буде”. Ми думали, що це буде на місяць, два, три — не більше».
Російське вторгнення призвело до переміщення мільйонів українців, спричинивши найбільший відтік людей із часів Другої світової війни. Близько третини населення нашої країни було змушене покинути свій дім. Найбільше українських громадян прийняла Польща.
За даними УВКБ ООН, понад 6,6 мільйона українців є переміщеними особами всередині країни та понад 6,6 мільйона стали біженцями в Європі.
Коротке посилання на цю сторінку:
