Найбільше роботи мають продавці прохолодних напоїв.
[Імран Сумро, житель Джейкобабада]:
«За 30 рупій ми купуємо в місцевих продавців одну каністру води, які вони возять на візках, запряжених ослами. У кожній близько 20 літрів. Нам дуже важко через спеку, дітям теж».
Джейкобабад — одне з найспекотніших міст провінції Сінд, та й усього Пакистану. У ньому живе 300 тисяч осіб. Від спеки потерпає вже ось як три роки.
Якось раз у травні температура перевищила 50 градусів Цельсія. А червень тут став найспекотнішим серед усіх південноазійських міст.
Проте місцеві цегельні заводи не зупинилися. Тут їх десятки. За день роботи під палким сонцем працівникам платять менш як два долари.
[Абу Бакар, працівник цегельного заводу]:
«Тут така спека, що важко навіть описати. Але нам доводиться працювати біля печі. Ми обпалюємо руки й ноги, вдихаємо отруйний газ. Умови дуже важкі».
У районній лікарні пацієнтів побільшало. Вони звертаються через сонячні удари, нудоту, діарею та запаморочення. Серед них багато дітей. А педіатр тут лише один.
[Соз Алі, педіатр]:
«Коли температура підвищується, приводять більше дітей із тепловими ударами, діареєю, нудотою та зневодненням. Ще одна причина в тому, що підземні води в Джейкобабаді забруднені й більше не придатні для пиття».
Фермерам на полях теж несолодко. Крім того, що доводиться працювати під палким сонцем, їм ще бракує води для вирощування рису. Багато каналів у сусідніх селах пересохло. За останні три роки врожайність подекуди зменшилась на 80 %. Тепер влада думає перейти на менш водозатратні культури, такі як оливки та бавовну.
Коротке посилання на цю сторінку: