Жанр бразильської народної музики шоро визнали національною культурною спадщиною країни.
Шоро вважають першим прикметним бразильським жанром міської популярної музики. Він виник у XIX столітті в Ріо-де-Жанейро.
Жанр вижив завдяки популярним гурткам шоро. Учасники зустрічаються в барах та клубах, щоб разом грати.
Цей клуб у Ріо збирається щонеділі. Флейтистка Наомі Кумамото — постійна відвідувачка. Раніше вона виконувала класичну музику в рідній Японії. Але ось уже як 20 років живе в Бразилії.
[Наомі Кумамото, флейтистка]:
«Я почала шукати, слухати попмузику різних країн. Я слухала мексиканську, кубинську, колумбійську, перуанську музику, багато чого. А потім я дійшла до Бразилії і відкрила для себе шоро».
Інший член гуртка, Педру Арагау, грає на мандоліні. Він один із тих, хто домагався визнання жанру на національному рівні.
[Педру Арагау, виконавець на мандоліні]:
«У нашому звіті йдеться, що хоча шоро й виник у Ріо-де-Жанейро наприкінці XIX століття, у двадцятих-тридцятих роках він став загальнонаціональним жанром, і тепер його виконують у всій Бразилії».
Кампус університету біля гори Цукрова голова — ще один популярний центр шоро. Тут викладачі проводять щотижневі уроки гри на всіх основних інструментах цього жанру.
Один із найпопулярніших інструментів серед студентів — чотириструнний кавакінью.
[Ана Рабеллу, викладачка]:
«Кавакінью — маленький, і це перевага: його легко транспортувати, і в ньому багато свінгу, як у нашій бразильській музиці».
Кларнет посідає важливе місце в шоро вже більш як століття. Сьогодні студенти розучують твір одного з перших композиторів жанру — Хоакіма Калладо.
[Вікторія Еліас, студентка]:
«Коли я дізналася, що існує клас шоро, то була в захваті. Я записалася й закохалася в цей жанр. Минуло два роки, і я не збираюся йти звідси».
Шанувальники цього жанру мають надію, що завдяки новому статусу музика шоро ніколи не зникне.
Коротке посилання на цю сторінку:
