Він став вуличним торговцем, коли побачив у соцмережах історії успіху інших молодих людей.
Пархаті працює IT-фахівцем. Проте грошей на життя в мегаполісі не вистачає. Саме тому вирішив підробляти. Склянка його прохолодного напою коштує близько долара 40 центів.
[Пархаті, житель Шанхая]:
«Якщо живеш у такому великому місті, як Шанхай, то більшість витрат — це орендна плата. Якщо цей заробіток допоможе покрити оренду, буде чудово».
Вуличну торгівлю в Китаї жорстко регулюють. Якщо продавати без дозволу, це може вилитись у штрафи, усні попередження чи конфіскацію продукції.
Але багато жителів великих міст готові ризикувати, бо часткова зайнятість на інших роботах не дає такого доходу. Ба більше, безробіття серед китайської молоді у квітні сягнуло рекордних двадцяти з половиною відсотків.
Місцева влада останнім часом почала йти на поступки. Так, із 5 серпня в Шанхаї дозволять торгівлю на вулицях у спеціально відведених місцях. Але продавцям, можливо, треба буде реєструватися та сплачувати мита.
А ця жителька Шанхая змушена продавати на вулицях квіти. Її магазин закрився під час пандемії. Іншу роботу знайти не змогла, бо вже немолода.
[Вей Цінґуй, жителька Шанхая]:
«Дехто продає заради розваги, коли їм насправді не потрібен (дохід), але це може вплинути на весь ринок. Вони не усвідомлюють, що від цього бізнесу залежать чиїсь реальні засоби для існування».
Послаблення для вуличних торговців запроваджують й інші міста Китаю. Серед них Шеньчжень та Ланьчжоу.
Коротке посилання на цю сторінку:
