Тисячі пакистанців і нині живуть у халупах і наметах на півдні Сінду й на південному заході Белуджистану. Ці дві провінції постраждали найбільше.
47-річна Дані описує, як утікала із шістьма дітьми, коли повінь прийшла до її села.
[Дані, жертва повені]:
«Коли почалася повінь, довелося тікати з дітьми з дому. Ми були в дорозі три місяці. Дістати їжу було дуже складно. Не було чого їсти».
Унаслідок повені загинуло більш як 1700 осіб. Також зруйновано понад два мільйони будинків. Лихо зачепило третину території країни й завдало збитків на суму понад 30 мільярдів доларів.
Зараз Дані живе у своєму новому однокімнатному будинку з бамбука та глини.
[Дані, жертва повені]:
«Тепер маємо ванну, ліхтарі, водну помпу. Зробили глиняну піч, житлову кімнату. Ми звели в нашому селі коло 100 будинків, і за це ми дуже вдячні».
Житла звів її чоловік з односельцями.
[Комон, чоловік Дані]:
«Звівши конструкції, ми самі зробили й тиньк із глини, січки та сіна. Завдяки цьому вода не потрапляє в дім. Тепер наші діти живуть щасливо й у безпеці».
Будівництво підтримує гуманітарна благодійна організація «Фонд спадщини Пакистану».
[Ясмін Ларі, голова «Фонду спадщини Пакистану»]:
«Вони повинні мати туалет, каналізацію, водопровід. Можливо, спільні. Також має бути енергія. У цьому випадку сонячна».
Водночас грошей людям не видають — лише будматеріали. Також їх навчають будувати.
Так, у провінції Сінд «Фонд спадщини Пакистану» допоміг звести приблизно 4000 таких жител.
Його голова вважає, що місцеві проблеми найліпше розв’язувати на місці. У цьому та інших селах результати виявились дуже позитивними, а витрати мінімальними — коло 180 доларів на сім’ю.
Коротке посилання на цю сторінку:
