У 1798 році цей монарх, засмучений смертю сина, присвятив себе доброчинності. Він відкрив фабрику з виробництва шовку в заміському палаці, що служив йому мисливською резиденцією.
Робітники отримували добру зарплату, їм будували житло й давали безплатну освіту. На фабриці працювали місцеві й іноземні майстри.
[Андреа Сабеллі, власник фабрики з виробництва шовку]:
«Ця фабрика була своєрідною мрією, бо король побудував навколо неї невелике місто, де жило 3000 осіб. І всі вони виробляли шовк».
Нині місцеві майстри намагаються зберегти старовинні традиції. У Сан-Леучо досі працює кілька невеликих фабрик. Шовк-сирець здебільшого привозять із Китаю, але фарбують і тчуть його тут. Замовляють тканини клієнти з різних країн.
[Андреа Сабеллі, власник фабрики з виробництва шовку]:
«Ми працюємо для всього світу й робимо тканину для різних палаців, наприклад для Білого дому у Вашингтоні. Ми виконували замовлення для Ватикану. Також постачали тканину до Квіринальського палацу — резиденції нашого президента».
Раніше майстерність шовкоткацтва передавали з покоління в покоління. Нині ситуація змінилася.
[Ассунта Пелліно, колишня робітниця фабрики з виробництва шовку]:
«Двоє моїх синів, на жаль, не продовжили сімейну традицію, бо молодь тепер шукає щось інше. Один поїхав до Сієни, а інший став теслею».
Музей шовку розташований поруч із королівським палацом у Казерті. Обидві визначні пам’ятки включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Коротке посилання на цю сторінку:
