[Кері Герд, жертва домашнього насильства]:
«Мені довелося б залишитися, бо я б не покинула Принцесу Генрієтту, якби вона не могла б потрапити в безпечне місце».
Допомогла програма «Домашні тварини в кризі», яку заснувало Королівське товариство із запобігання жорстокому поводженню з тваринами і яка працює в більшості штатів Австралії. Завдяки їй кішці знайшла сім’ю, згодну її прихистити.
За останні п’ять років організація допомогла понад 170 сім’ям. Щойно власники вставали на ноги, то забирали своїх улюбленців.
[Ліза Роу, соцпрацівник]:
«Вони кажуть, що відчувають значне полегшення, знаючи, що є така програма. Коли справа доходить до планування втечі, то матимуть на одну проблему менше».
Невелике дослідження показало: щонайменше половина жертв домашнього насильства каже, що їхні тварини теж постраждали. Як наслідок, коло третини власників відкладають утечу, бо побоюються за безпеку своїх тварин.
[Кері Герд, жертва домашнього насильства]:
«Про це важливо подумати, бо ти покидаєш не лише дім, ти також залишаєш тварину. Якщо не впевнена, що вона буде в безпеці, навряд чи тікатимеш».
Пауліна й Бретт у межах програми взяли на виховання двох собак.
[Пауліна Едвардс, учасниця програми допомоги]:
«Приємно усвідомлювати, що допомагаємо не лише домашній тварині, а й тому, хто зіткнувся з домашнім насильством чи проблемами в сім’ї».
Якщо опікунів немає, то тварини живуть у притулку організації. Але здебільшого намагаються прилаштувати в господарів.
[Ліза Роу, соцпрацівник]:
«Середовище розплідника не ідеальне для будь-якої тварини. Програма пропонує їм дім, тому нам просто треба залучити якнайбільше тимчасових опікунів».
Більшу частину витрат, зокрема харчування й ветеринарний догляд, покриває програма. Це ще один стимул простягнути руку допомоги.
Коротке посилання на цю сторінку:
