70–90 % пацієнтів з такими травмами страждають не лише від паралічу, а й від серйозних проблем із тиском.
Даніель зазнав тяжкої травми десятки років тому.
[Даніель Йоггі, учасник дослідження]:
«Я травмувався в Циналі, коли катався на лижах. Я зламав шию, і мої кінцівки паралізувало. Відтоді я опинився в інвалідному візку, і моє життя стало зовсім іншим».
Пацієнти керують імплантатом через спеціальний контролер, схожий на годинник. Він посилає сигнали на генератор, що в ділянці живота, а той — на електроди в хребті. Це дає змогу стабілізувати тиск.
Бельгійська студентка Жюлі розповідає, що до операції вона жила майже в повній ізоляції.
[Жюлі Верлінден, учасниця дослідження]:
«Найбільше це впливало, напевно, на моє соціальне життя та взаємодію із суспільством. Коли ти постійно втомлюєшся, в очах туманиться, у вухах дзеленчить, непритомнієш, то спілкування з друзями та сім’єю перестає бути пріоритетом. Ти ізолюєшся. Я майже не виходила, проводила час удома, лежачи в ліжку, дивлячись у стелю та почуваючись нещасною».
Хірург із Лозанни Жослен Блох зазначає, що пристрій змінює життя пацієнтів, навіть якщо це непомітно зовні.
[Жослен Блох, нейрохірург]:
«Дехто навіть непритомнів після їди, бо вся кров ішла на травлення. Їм треба було відпочивати, вони не могли працювати, жити звичайним життям. З цією технологією все змінюється. Їхній рівень енергії відновлюється. Візуально цього не видно, але всі вони кажуть, що в них виникло відчуття, що вони готові до чогось нового, готові читати, спілкуватися, брати участь у житті».
Науковці вже готуються до великого клінічного випробування пристрою в Європі та США. Воно пройде в межах третьої фази медичних досліджень і має підтвердити безпеку та ефективність імплантату на великій вибірці пацієнтів.
Американське Управління з питань продовольства та медикаментів уже видало дозвіл на проведення таких випробувань.
Коротке посилання на цю сторінку:
