Система тримає стабільне постачання навіть за коливань вироблення. Уся пара йде на сусідній завод з перероблення олії. Там розраховують, що завдяки новій батареї їхні викиди CO₂ зменшаться приблизно на 17%. Це близько 600 тонн за рік.
[Анна Сепе, працівниця заводу]:
«По-перше, ми декарбонізували наш виробничий процес. По-друге, ми менше залежимо від ринкових цін та їх коливань».
Розробники кажуть, що це обладнання довговічне й не містить забруднювальних матеріалів. Утім, хоча виробляти електроенергію з такого тепла можливо, але процес поки що неефективний.
[Раффаелло Магальді, віцепрезидент компанії-розробника]:
«Ми перетворюємо електричну енергію на тепло й накопичуємо його в нашій системі з піском, яку ви бачите за мною, а потім за потреби віддаємо його у вигляді пари».
Ця схема підходить не лише для харчової галузі. Її можна застосовувати в целюлозно-паперовій, текстильній, хімічній промисловості, а ще в централізованому теплопостачанні.
[Паоло Магальді, гендиректор компанії-розробника]:
«Наша мета — декарбонізувати ті енергомісткі процеси, у яких треба пара. Нині пару виробляють із викопного палива».
Однак науковці нагадують: пісок — ресурс обмежений. Його використовують у будівництві, інфраструктурі та інших галузях. Видобуток впливає на річки, береги та ґрунтові води, а багато пляжів зазнають ерозії.
[Енцо Пранціні, професор географії]:
«Щороку ми використовуємо 50 мільярдів тонн піску. Приблизно стільки ж, скільки річки приносять у море щороку. Отже, цей ресурс обмежений. Вилучення цього піску з природи суттєво змінює довкілля».
За відповідального управління такі сховища тепла можуть допомогти швидше перейти на відновлювану енергію там, де треба промислова пара.
Коротке посилання на цю сторінку:
