У звичайних вінгсьютах це неможливо, бо в них можна ширяти тільки за екстремально сильного вітру.
Зальцманн здійснив експериментальний політ на острові Ієрро, що належить до Канарського архіпелагу. Пілот зістрибнув з мотопараплана й пролетів над гірським хребтом. Політ тривав 160 секунд.
Спортсмен зумів набрати 67 метрів у висоту та зробив кілька розворотів на 180 градусів. При цьому він втрачав менше ніж 200 метрів висоти. Для порівняння, у стандартному вінгсьюті втрачається вдесятеро більше висоти за тієї ж тривалості польоту.
[Петер Зальцманн, пілот]:
«Різниця між цим і звичайним польотом у тому, що у вінгсьюті просто летиш униз. Тому, стрибаючи з мотопараплана чи з гори, летиш униз, розкриваєш парашут та приземляєшся. А зараз із цим нововведенням і в цих умовах я зміг утриматися в повітрі, зробивши чимало поворотів і не втрачаючи висоти».
Крило розробляли, використовуючи найбільш високоточні комп’ютерні симуляції, що застосовують під час створення болідів «Формули-1».
Коротке посилання на цю сторінку:
